НЕ СТРІЛЯЙТЕ В ПІАНІСТА, - ВІН ГРАЄ, ЯК ВМІЄ.

Згадавши цей дотепний вислів на табличках у ковбойських барах часів освоєння американського Дикого Заходу, я остаточно заспокоївся з приводу негараздів українського фондового ринку.

А може воно і ніякі не негаразди, а такі собі пусті витівки нероб-журналістів. Звичайно, народ ринку не вірить; відповідно грошей на нього не несе. Народ не той? Іншого не маємо. Чого ж не вистачає? Фінансової грамоти, культури інвестування, вільних коштів? Вірно, є ці причини, котрі і я до недавнього часу вважав основними та в міру своєї снаги докладався до їх викорінення.

Зараз мені здається, що дійсна причина - у відсутності будь-яких гарантій і вологій (м’яко кажучи) репутації фігурантів цього ринку.

Звичайно, профучасники ринку не могли не перейматися згаданими проблемами, але робили вони це своєрідно: обговоривши та продискутувавши досить непрості питання у своєму вузькому колі, одностайно дійшли передбачуваного висновку про таку, бач, своєрідність фондового ринку у порівнянні з іншими фінансовими ринками, яка начебто не потребує ніяких гарантій у зв’язку з тим, що вони йому не притаманні і не природні. Вийшло майже по Чехову: цього не може бути, бо цього не може бути ніколи. Жаль, що про хід та результати тих дискусій так і не дізналися пересічні громадяни. У противному разі вони б геть засіяли фондовий ринок своїми кровними, не гірше за кабінет судді Зварича.

Стосовно репутації, то її було проголошено невід’ємною альфою та омегою будь-якої фондової компанії, на котрій базуються усі її засади. І пильнують вони начебто свою репутацію, і оберігають її з останніх сил, і ніяким сумнівам вона не підлягає. Звичайно, від багаторазового повторення слова халва, солодше у роті не стає, але з репутацією чомусь хочеться, щоб було так. Ніхто, наприклад, не називає компанії з поганою репутацією; якщо вони і існують, то – десь там, в іншому вимірі.  Взагалі виглядає так, що майже всі фондові компанії чи то побралися с Цезарем (жінка котрого – поза підозрою), чи то тільки-но померли (про мертвих, - чи добре, чи – ніяк).

Хто б інший бідкався з цього приводу, а я не стану. Бо пишу  це з позиції неупередженого спостерігача, якому тепер байдуже до перебігу подій з вищезгаданим піаністом. Адже вечори в тому барі він не просиджує, довгих розмов там ні з ким не веде, аж як коли і зайде задля кухля пива чи то пак короткого вісту, то жалюгідне тренькання  якогось недоучки йому байдуже.

Наш фондовий ринок надто молодий, щоб докоряти його невизначеністю та невишуканістю. Час, еволюція зроблять свою справу, а чи скоро то станеться, чи не скоро, - не в тому річ, бо скоро тільки кошенята родяться. Не требі стріляти в піаніста, бо він по-своєму старається, і грає настільки гарно, наскільки вміє. А часом, - навіть краще.